Для того щоб позначити звертання, в українській мові вживають кличний відмінок: «Шановний Петре Петровичу». Мовознавці називають його вокативом (від лат. casus vocativus, де voco — «кличу», «зову»).
Форма кличного відмінка притаманна не тільки українській, а й чеській, словацькій, болгарській, сербській, польській, а також грузинській, корейській та арабській мовам. Російська та білоруська втратили кличний відмінок. Так, у російській мові кличний відмінок можна побачити лише в архаїчних формах слів: старче, Отче, владыко.
Тривалий час кличний відмінок зазнавав утисків. Його значення нівелювали, називаючи кличною формою; дозволяли застосовувати замість нього форму називного відмінка. І лише Український правопис 1990 року визнав кличний відмінок повноцінною відмінковою формою. Нині маємо сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і кличний.
Мовознавець Олекса Різників називає кличний відмінок багатинкою української мови і спадщиною тисячоліть. Тож багатшайм...
