Станом на початок 2025 року в Україні налічують приблизно 1,4 мільйона ветеранів.
За оцінками державних інституцій, після завершення війни кількість осіб зі статусом ветерана може зрости до 5—6 мільйонів — це самі військовослужбовці та члени їхніх родин. Отже, протягом найближчих 5—10 років ветерани та їхні сім’ї становитимуть щонайменше третину працездатного населення.
Держава через Міністерство у справах ветеранів спільно з неурядовими організаціями та бізнесом розробляє та впроваджує програми для підтримки ветеранів на ринку праці. Сьогодні тему адаптації ветеранів як складник стратегії з управління персоналом розбираємо разом із Наталією Теряхіною, директором з персоналу Kernel — одного з найбільших українських бізнесів та платників податків.
Kernel — найбільший в Україні виробник та експортер зернових, лідер світового ринку соняшникової олії, ключовий постачальник сільськогосподарської продукції з регіону Чорноморського басейну на світові ринки. На частку компанії припадає близько 8% світового експорту соняшникової олії. Свою продукцію Kernel постачає до понад 60 країн. Це інноваційна агротех-компанія нового покоління, що поєднує ШІ та автоматизацію для підвищення ефективності й екологічності сільськогосподарського виробництва. Kernel формує майбутнє агротех-індустрії через залучення та розвиток понад 10 000 професіоналів
Наталія має великий досвід розроблення та впровадження таких політик і як топменеджер у великому бізнесі, і як експерт із розроблення навчальних програм для HR, і як активний учасник профільних ком’юніті у громадянському суспільстві.
— Пані Наталіє, з початку повномасштабної війни багато компаній стикаються з питанням адаптації ветеранів. Поділіться своїм баченням щодо практик адаптації ветеранів в Україні.
— Питання достатньо комплексне й складне, бо тут немає чіткої та простої, однозначної відповіді.
Ветерани та члени їхніх родин є великою і важливою частиною людського капіталу й ринку праці. Для бізнесу це означає: або вчимося створювати умови для їхньої інтеграції, або стикаємося з браком працівників і втратами.
У Kernel ми ще з 2014 року будуємо системну програму адаптації ветеранів і вже переконалися, що це не про благодійність. Ветерани часто повертаються з унікальними навичками, які бізнес шукає, але які не так просто знайти на ринку. Тому інвестиції в адаптацію ветеранів — це інвестиції у стійкість компанії, збереження людського капіталу та формування культури залученості. Цей ресурс допоможе бізнесу та країні відновлюватися та розвиватися.
У цьому контексті бізнес та HR мають усвідомлювати: навіть якщо частка ветеранів у компанії невелика або їх ще взагалі немає — ситуація вже змінюється, навіть якщо ви цього ще не помічаєте. Тож варто дивитись у майбутнє стратегічно й вибудовувати адаптаційні програми вже зараз.
Адаптація ветеранів — це не одноразова дія після повернення зі служби, а довготривалий процес, що охоплює професійну, психологічну та соціальну інтеграцію. Відповідальність за нього розподіляється між кількома стейкхолдерами (зацікавленими особами. — Прим. ред.), і лише їхня взаємодія може дати стійкий результат. Стейкхолдерами виступають держава, роботодавець, громадянське суспільство та сім’я.
Бізнес є тим середовищем, де ветеран відновлює професійну ідентичність і повертає відчуття своєї цінності. Роль роботодавця — створити корпоративні програми адаптації.
Держава задає рамкові умови й ресурси, які бізнес може інтегрувати у власні програми. Це може бути дуже корисним інструментом для компаній малого та середнього бізнесу з обмеженими матеріальними ресурсами для розвитку адаптаційних програм. Вони можуть, наприклад, спрямовувати ветеранів на державні курси перекваліфікації чи використовувати грантові механізми для створення адаптованих робочих місць. Приклад Kernel показує: системний підхід дає змогу не лише зберегти досвід і лояльність працівників, а й підвищити стійкість компанії.
Громадські організації, фонди та ветеранські спільноти мають практичні знання й інструменти, яких часто бракує бізнесу на старті роботи з ветеранами. У корпоративних програмах адаптації громадські організації можуть виступати тренерами, кураторами чи наставниками та допомагати роботодавцям вибудовувати гнучкі й ефективні рішення.
Сім’я — перше коло підтримки, але водночас середовище найбільших викликів: емоційних, фінансових, побутових. Для роботодавця важливо враховувати цей вимір. Підтримка сім’ї автоматично знижує рівень стресу ветерана й підвищує його здатність повноцінно інтегруватися в робоче середовище.
— А як інші працівники реагують на адаптаційні програми для ветеранів? Чи немає епізодів ревнощів до такого кола турботи саме про ветеранів?
— Звичайно, не варто ідеалізувати — адаптаційні програми можуть викликати питання. Часом у колег можуть з’являтися відчуття, що надмірна увага зосереджена лише на ветеранах.
І тут бізнесу важливо усвідомлювати: робота з ветеранами — це частина ширшої політики компанії щодо підтримки всіх категорій працівників. Щоб уникати «перекосів» у сприйнятті, у бізнесу мають бути програми турботи й розвитку для різних груп працівників, а не лише для ветеранів. Ідеться про системну орієнтацію компанії на підтримку свого людського капіталу: це і ...
